• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: мои материалы (список заголовков)
21:28 

"прихильники художньої літератури", ваша версія?!

я люблю тебя не за то что в тебе а за то чего в тебе нет
Напевно, у кожного з нас є улюблена книга. У когось це "війна та мир" чи "Злочин і кара", а хтось (і на жаль, таких більшість) надає перевагу сучасній літературі - творам Стівена Кінга, детективам Дарії Донцової, славнозвісному "Гаррі Поттеру" тощо. Хоча, з іншого боку, більшість молоді взагалі не читає книжок, адже на їхню думку набагато цікавіше дивитися безглузді бойовики або взагалі висіти в інтернеті чи віддавати весь вільний час комп'ютерним іграм...
Та мова зараз піде про тих, хто попри все не забув про книгу і читає з захопленням, радіючи за улюблених героїв та болісно переживаючи всі їх невдачі. А чи бувало таке, що ви залишились невдоволеними закінченням твору, де замість "Хеппі-енду" очікувало розчарування, яке навіть іноді доводило декого з сентиментальних дівчат до сліз: головний герой загинув, прекрасна пара розлучилася, батьки не змогли врятувати єдину дитину... "Звісно, - Думаєте ви, - Якщо автор так написав, значить так потрібно, можливо, саме в цьому й криється головна думка твору, його ідея... Та якби я міг (могла) щось змінити, то вони б одружилися та жили довго і щасливо..."
Напевно, такі міркування мучили багатьох-багатьох людей до нас. І, можливо, саме внаслідок цього з'явився фан-фікшен. Це слово походить від англійського "Fan" - прихильник і "Fiction" - художня література. Це різновид творчості прихильників творів мистецтва, музики чи літератури. Написане цими прихильниками стосується героїв певного оповідання, повісті, фільму чи навіть пісні. Таким чином можна досить легко змінити фінал "Ромео і Джульєти", і поміркувати, скільки у цих щасливих закоханих народилося дітей і чи не згасло їхнє палке почуття через, скажімо, двадцять років... А можливо, комусь припала до душі красива лірична баллада і він написав невеличку замальовку на її тему, додаючи подробиць в ідилічну картину, роблячи її більш насиченою... Або, приміром, Тані не сподобалось, що Гаррі Поттер протягом семи років навчання у хоквардсі дружив з Роном та Герміоною, а не з Драко Малфоєм - все в її руках, варто лише взяти до рук блокнот і ручку або відкрити новий документ в "MicrosoftWord" і підключити свою фантазію... Ну що, зацікавило?
Напевно, ви здивуєтесь, але такий вид творчості став останнім часом досить популярним. Фан-фіки спокійнісінько “розгулюють” інтернетом, активно обговорюються на форумах, а іноді буває навіть, що такий твір подобається читачеві більше, ніж оригінальний, або навпаки: фан-фік спонукає людину ознайомитись зі змістом "пращура"... Можливо, якщо хтось створить цікавий і захоплюючий фік про "Анну Кареніну" Льва Толстого, про "Звіробія" Фенімора Купера, про "Знедолених" Віктора Гюго, - сучасний тінейджер відкриє книжку і з задоволенням прочитає ці визначні твори зарубіжної класики...
Отже, якщо хтось зацікавився фан-фікшеном і хоче спробувати свої сили, пропоную декілька правил, які неодмінно потрібно виконувати:
1. Фан-фік створюється не з ціллю отримання прибутку.
2. Автор фан-фіка обов'язково повинен вказати, кому належать всі права на використаних героїв.
3. Неодмінно потрібно наголосити, що фан-фік ні в якому разі не принижує літературної гідності автора оригінального твору.
4. Слід попередити, якщо поведінка або характер героя відрізняється від канонічного.
5. Нічого страшного не трапиться, якщо хтось із читачів буде допомагати при написанні твору, редагувати, подавати свіжі ідеї: навпаки, це надасть фіку певної різноманітності; така підтримка конче необхідна "новачкам", адже досить нелегко розібратися в правильному оформленні твору. (до речі, є спеціальні фан-фіки, які пишуться двома або навіть більшою кількістю людей, та це доволі складно).
6. Якщо є бажання, можна спокійнісінько змішувати героїв кількох творів або навіть додавати нових,вигаданих персонажів. Нерідко автор вводить у сюжет фіка самого себе - такі фіки називаються Мері-сью.
7. Ніщо не заважає додавати до твору чиїсь вірші або тексти відомих пісень (при цьому, звичайно, потрібно вказати автора вірша або гурт, який виконує процитовану пісню). Це робиться для того, аби створити особливу атмосферу чи підкреслити певний підтекст.
Ось, власне, і все. Та головним "правилом" має бути бажання створити щось цікавеньке та любов до твору, світ якого ви захотіли змінити.
Отже, пишіть собі на користь, іншим - на радість!

@музыка: Флейта

@настроение: Удовлетворенное

@темы: Мои материалы

23:19 

Друг? Приятель? А може, просто однокласник?

я люблю тебя не за то что в тебе а за то чего в тебе нет
Мабуть, кожен із нас час від часу питає себе: “Хто для мене цей хлопець (ця дівчина)? Чи можна йому (їй довіряти)? Чи не помилюсь я, поклавшись на нього (на неї)?”. Ці, такі прості на перший погляд питання, на мою думку, потребують серйозного обмірковування, адже потім можуть виникнути ой які непорозуміння!
Тож давайте разом спробуємо розібратися, в чому різниця між справжнім другом і просто другом, між приятелем і однокласником.
Думаючи про дружбу, я одразу пригадую слова з однієї відомої дитячої пісеньки, які не варто було б забувати і в дорослому віці:
“Друг в беде не бросит,
лишнего не спросит -
вот, что значит настоящий,
верный друг”.
Або ще:
“Нужным быть кому-то
в трудную минуту -
вот, что значит настоящий,
верный друг”.
І це дійсно так.
Давайте розглянемо таку ситуацію: Коля і Толя з першого класу разом: сидять за однією партою, допомагають один одному виконувати домашні завдання, підтримують один одного у суперечках з однокласниками та навіть з учителями, після уроків разом грають у футбол; Коля ледь не щодня гостює у толі, а Толя неодноразово їздив на дачу до Колі... Як ви думаєте, чи можна назвати цих хлопчаків справжніми друзями? На жаль, на це питання відповість лише час. Подивимось, які стосунки будуть між ними після того, як з кимось із них, не дай Боже, станеться якесь лихо, або якщо обом товаришам сподобається одна дівчина. У першому випадку друг повинен допомогти нещасному хлопцю (навіть якщо весь клас покинув бідолагу, не бажає мати з ним ніяких стосунків) перебороти лиху годину, всіляко підтримуючи, не даючи зламатись. З другої ситуації, якою б жахливою вона не здавалась, можна знайти розумний вихід, адже, на мою думку, кохання ніколи не заважатиме справжній перевіреній часом дружбі.
Та не впадайте у відчай, якщо, обміркувавши стосунки з оточуючими, ви не помітили серед них вірного друга. Річ у тім, що таку людину можна зустріти лише раз або двічі в житті, та спілкування з нею, зазвичай, триває до кінця ваших днів. Тож наберіться терпіння і чекайте тієї щасливої години!
Тепер варто поговорити про приятелів і їхню, на мій погляд досить незначну, роль у нашому житті. Зазвичай, таких людей довкола чимало: це й сусід, з яким ви частенько гуляєте на вулиці, взимку катаючись на санчатах, влітку перевіряючи на міцність гойдалки на дитячому майданчику; і дівчина з 7 класу, якій ви відремонтували годинник і тепер вдячна красуня виконує замість вас домашні завдання (зараз йде мова про представників чоловічої статі); це й однокласниця, яка порадила, що краще вдягнути на перше побачення, навчила робити модну зачіску (тепер, звісно, говоримо про дівчат); і сусід по парті, який захистив від задири з 8 “А” (адже так вчинив би кожен джентльмен!)... Прикладів можна навести безліч, та справа не в цьому... Головне, що приятелювання практично ні до чого не зобов’язує: сьогодні ви друзі, завтра - вороги, а якщо менш радикально, то: вчора він танцював (просто танцював!) з вами, сьогодні - з Оленою, а завтра - вже з Ірою... І ображатись тут не слід, адже ви всього лише приятелі...
І останнє - однокласники. Хтось може сказати: “Та це ж і так зрозуміло!” та, думаю, не буде зайвим ще раз обміркувати це питання. Отже, однокласник - це людина, з якою ви навчаєтесь не один рік (це ж саме якоюсь мірою, хоч і не цілком, стосується й однокурсників у ВУЗах). Однокласники знають один про одного досить багато: хто як навчається, які оцінки отримує, чи часто списує на контрольних, чи свариться з учителями; скільки дівчат було у Олега за останній рік, за яку дівчину побилися Діма та Ігор... Ви пройшли разом, як-то кажуть, вогонь і воду: на прохання один одного зривали уроки (ой, нема де правди діти”), пліч-о-пліч відстоювали інтереси класу у суперечках, скажімо, з адміністрацією школи, з учнями інших класів, тощо. Та будьте готові до того, що, закінчивши навчання, ви більше ніколи не побачитесь, хіба що кілька разів, на зустрічах випускників. Звичайно, є й винятки, але вони поодинокі... Отже, варто мати це на увазі.
Звісно, наведені вище приклади - це лише IMHO. Вони доволі неточні та схематичні. Кожен повинен самостійно вирішити, ким вважати ту чи іншу людину. А я від щирого серця бажаю вам не помилитися в цьому.

@музыка: Ольви - Поиграй со мной

@настроение: Усталое

@темы: Мои материалы

23:16 

Незамінний помічник

я люблю тебя не за то что в тебе а за то чего в тебе нет
Минуло вже багато століть відтоді, як людина навчилася писати і читати. Ці вміння допомогли їй зберігати важливу інформацію не лише в пам’яті, передаючи цей цінний скарб з покоління в покоління, від батька до сина, а й більш надійним способом. Так в нашому житті з’явилась книга. Та вона не завжди мала такий вигляд, як зараз. Спочатку наші давні пращури писали на глиняних табличках. Уявляєте, скільки важила виготовлена таким чином “Абетка”?! І як обережно потрібно було нею користуватись, аби, не дай Боже, не впала й не розбилася!... На зміну глиняній книзі прийшла пергаментна: легка, красива, приємна на дотик і... Неймовірно дорога. Справа в тому, що для її виготовлення потрібно було вбити не один десяток телят. Потім писали на сухих листочках папірусу. Ця рослина чимось нагадувала сучасний папір. Та вона також мала свої недоліки: по-перше,дуже легко псувалась, по-друге, росла лише в теплих країнах. І тільки через багато-багато років люди винайшли папір.
Отже, книга пройшла нелегкий, тернистий шлях, перш ніж набула сучасного вигляду. Зараз вона стала надійним помічником для кожного з нас: навчить усьому, чого лиш забажаєш, порадить, що робити, якщо потрапив у скрутну ситуацію, коли ж сумно -
розважить. А що найголовніше: ніколи не зрадить.
Та, на жаль, з розвитком сучасних технологій, з появою телевізора, радіо, комп’ютера деякі люди (і їх не так вже й мало!) відсунули книгу на другий план, вважаючи, що вона вже нікому не потрібна. Довкола все частіше лунають репліки: “Навіщо йти у бібліотеку, якщо ту ж саму літературу можна завантажити з інтернету всього за кілька хвилин, навіть не виходячи з дому?!” Або: “Чи варто купувати десятки підручників, коли можна
придбати один-єдиний диск, на якому записано кілька тисяч книг?!”. Це, безумовно, так, але... Думаю, ніякі сучасні технології не зможуть замінити ледве чутний шелест сторінок, які обережно перегортає читач, неповторний запах нової, щойно придбаної книги, тишу й спокій шкільної бібліотеки.

@музыка: Ольви - Поиграй со мной

@настроение: Усталое

@темы: Мои материалы

Tvilight zone

главная